Имя: *
Телефон: *
Удобное время:
Введите код с картинки:
 * Обязательные поля
 
0-9 A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
 

Митоксантрон (mitoksantron)

Митоксантрон инструкция

Загальна характеристика:

міжнародна назва: mitoxantrone;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий блакитний розчин;

склад: 1 мл розчину містить 2,33 мг мітоксантрону гідрохлориду (що еквівалентно 2 мг мітоксантрону);

допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію ацетат, кислота оцтова, натрію сульфат, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Концентрат для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Антрацикліни і споріднені субстанції. Код АТС L01D B07.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Мітоксантрон є похідним антрацендіону, який зв’язується з ядерною ДНК. Механізм дії мітоксантрону ще не вивчений повністю. Цитотоксична дія мітоксантрону як на проліферуючі, так і непроліферуючі культури людських клітин свідчить про відсутність фазоспецифічності ефекту.

Мітоксантрон може застосовуватись у поєднанні з іншими цитостатиками і глюкокортикостероїдами. При цьому посилюється пригнічення функції кісткового мозку і негативна дія на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, однак ці ефекти мають оборотний характер. Щоб запобігти таким небажаним побічним ефектам, необхідна адекватна корекція доз. При паралельному застосуванні мітоксантрону та інших лікарських засобів неочікувані або серйозні побічні реакції не спостерігалися.

Фармакокінетика. Кліренс мітоксантрону з плазми після внутрішньовенного введення має трифазний характер.

Мітоксантрон швидко і широко розподіляється в тканинах.

Приблизно 78% мітоксантрону зв’язується з білками.

Мітоксантрон екскретується нирковою і гепатобіліарною системами. В перші 5 діб виводиться лише 20-32% введеної дози (6-11% із сечею і 13-25% з фекаліями). У сечі 65% мітоксантрону знаходиться у вигляді вихідної незміненої субстанції, а 35% – переважно у вигляді двох неактивних метаболітів і їх глюкуронідних кон’югатів. Приблизно дві третини їх кількості екскретується в першу добу.

Процес елімінації мітоксантрону повільний, середній період напіввиведення становить 12 діб (діапазон 5-18 діб). Концентрації мітоксантрону в тканинах утримуються на стабільному рівні тривалий час. Періоди напіввиведення мітоксантрону приблизно однакові при одноразовому введенні препарату кожні 3 тижні і при введенні 5 днів поспіль кожні 3 тижні.

 

Показания к применению. Застосовують самостійно або в комбінації з іншими протипухлинними препаратами для лікування метастатичного раку молочної залози, неходжкінської лімфоми і гострого нелімфобластного лейкозу в дорослих.

У поєднанні з низькими дозами кортикостероїдів застосовують при поширеному гормонрезистентному раку передміхурової залози з больовим синдромом у разі недостатньої ефективності або неможливості застосування анальгетичних засобів.

Для лікування хворих з вторинним прогресуючим розсіяним (множинним) склерозом (ВПРС) або рецидивно-ремітуючим розсіяним склерозом (РРРС).

Як паліативний засіб при первинному неоперабельному печінковоклітинному раку.

Способ применения и дозы.

 

Дорослі і пацієнти похилого віку

Метастатичний рак молочної залози, неходжкінська лімфома, печінковоклітинний рак

Монотерапія. Рекомендована початкова доза мітоксантрону – 14 мг/м2 поверхні тіла шляхом разового внутрішньовенного введення. Повторні введення початкової дози можливі з інтервалом 21 день у разі відновлення кількості лейкоцитів і тромбоцитів до прийнятних рівнів. При лікуванні пацієнтів зі зниженими резервами кісткового мозку (наприклад унаслідок попередньої хіміотерапії або поганого загального стану) рекомендується знижувати початкову дозу до 12 мг/м2 поверхні тіла або нижче.

Наступні дози і час їх введення повинні визначатися залежно від ступеня і тривалості мієлосупресії. Мітоксантрон не можна вводити пацієнтам, у яких кількість нейтрофілів і/або тромбоцитів менша відповідно за 1500/мм3 і 25000/мм3. В таблиці 1 наведені рекомендації щодо корекції доз при лікуванні поширеного раку молочної залози і неходжкінської лімфоми, виходячи з найнижчої кількості лейкоцитів і тромбоцитів (яка звичайно спостерігається приблизно через 10 діб після введення препарату).

Таблиця 1.

Мінімальна кількість формених елементів крові

Час відновлення показників

Наступна доза після відновлення гематологічних показників

Лейкоцити

Тромбоцити

> 1,5 × 109

і > 50 × 109

≤ 21 доби

Доза, що дорівнює попередній, введення після відновлення гематологічних показників.

> 1,5 × 109

і > 50 × 109

> 21 доби

Відстрочення введення до відновлення гематологічних показників, потім введення дози, що дорівнює попередній.

< 1,5 × 109

або < 50 × 109

Будь-який

Доза, зменшена на 2 мг/м2 порівняно з попередньою, введення після відновлення гематологічних показників.

< 1,0 × 109

або < 25 × 109

Будь-який

Доза, зменшена на 4 мг/м2 порівняно з попередньою, введення після відновлення гематологічних показників.

Комбінована терапія. Мітоксантрон може застосовуватись як складова комбінованої терапії. При метастатичному раку молочної залози ефективними є комбінації мітоксантрону з циклофосфамідом і 5‑фторурацилом або метотрексатом і мітоміцином С. Детальну інформацію щодо доз і схем лікування можна знайти в медичній літературі.

При застосуванні мітоксантрону в поєднанні з іншими мієлосупресивними препаратами початкова доза повинна бути знижена на 2-4 мг/м2 поверхні тіла порівняно з дозою при монотерапії. Наступні дози визначаються залежно від інтенсивності і тривалості пригнічення функції кісткового мозку (див. таблицю 1).

Гормонрезистентний рак передміхурової залози з больовим синдромом

Мітоксантрон призначають у дозі 12 мг/м2 поверхні тіла шляхом коротких внутрішньовенних інфузій з інтервалами у 21 добу в поєднанні з преднізолоном (10 мг перорально).

В таблицях 2 і 3 наведені рекомендації щодо корекції доз мітоксантрону при лікуванні гормонрезистентного раку передміхурової залози з больовим синдромом.

Таблиця 2.

Кількість формених елементів крові безпосередньо перед наступним курсом лікування

Корекція доз під час наступного курсу лікування

Лейкоцити

Гранулоцити

Тромбоцити

> 3 × 109

і > 1,5 × 109

і > 150 × 109

Корекція доз не потрібна.

< 3 × 109

або < 1,5 × 109

або < 150 × 109

Збільшення інтервалів між курсами з інкрементом 1 тиждень до відновлення кількості формених елементів крові.

Таблиця 3.

Найнижча кількість формених елементів крові (через 10-14 днів після введення)

Корекція доз під час наступного курсу лікування

Гранулоцити

Тромбоцити

< 0,5 × 109

або < 50 × 109

Зниження дози на 2 мг/м2

> 1,0 × 109

і > 100 × 109

При мінімальних токсичних ефектах негематологічного характеру – збільшення дози на 2 мг/м2

Гострий нелімфобластний лейкоз

Монотерапія при рецидиві. Для індукції ремісії мітоксантрон рекомендується застосовувати у дозі 12 мг/м2 поверхні тіла шляхом внутрішньовенного введення 1 раз на добу протягом 5 днів поспіль (усього 60 мг/м2). Аналіз даних клінічних випробувань показав, що у пацієнтів з повними ремісіями результат був досягнутий вже після першого курсу такої терапії.

Комбінована терапія. При лікуванні гострого нелімфобластного лейкозу мітоксантрон найчастіше застосовують у поєднанні з цитарабіном. Така комбінована схема є ефективною як при первинному ГНЛЛ, так і при рецидиві захворювання.

Пацієнтам, які раніше не лікувалися, мітоксантрон призначають у дозі 10-12 мг/м2 поверхні тіла внутрішньовенно 3 дні поспіль у комбінації з цитарабіном (100 мг/м2 внутрішньовенно шляхом безперервної інфузії 7 днів поспіль). Звичайно після першого курсу індукційної терапії призначають ще один курс індукційної терапії і курс консолідуючої терапії. Під час клінічних досліджень тривалість курсів індукційної і консолідуючої терапії мітоксантроном зменшували до 2 діб, а тривалість курсів лікування цитарабіном – до 5 діб. У кожному випадку рішення про модифікацію стандартної схеми терапії повинен приймати лікар виходячи зі стану хворого.

У разі рецидивів захворювання або неефективності первинної традиційної хіміотерапії може бути ефективною комбінація “мітоксантрон + етопозид". Однак слід мати на увазі, що комбінована терапія мітоксантроном у поєднанні з етопозидом або іншими цитотоксичними препаратами може спричинювати більш виражене пригнічення функції кісткового мозку.

Дози мітоксантрону коригують залежно від токсичних ефектів, відповіді на терапію та індивідуальних особливостей пацієнтів.

У разі аномальних результатів печінкових тестів може виявитися необхідною корекція доз. Слід бути особливо обережним при лікуванні пацієнтів із захворюваннями печінки.

Обережність також необхідна при лікуванні пацієнтів із захворюваннями нирок.

Детальна інформація щодо доз і схем лікування наводиться у спеціальній медичній літературі.

Розсіяний (множинний) склероз

Мітоксантрон призначають у дозі 12 мг/м2 поверхні тіла кожні 3 місяці. У разі появи негативних побічних ефектів дози коригують згідно рекомендацій в таблиці 4.

Таблиця 4.

Доза

Клінічні ознаки токсичності

Лейкоцити

Тромбоцити

10 мг/м2

Помірні або тяжкі

9 мг/м2

< 3,5 × 109

< 100 × 109

6 мг/м2

< 3,5 × 109

< 75 × 109

Тривалість лікування пацієнтів, що отримують рекомендовані дози 12 мг/м2 поверхні тіла, звичайно становить 24 місяці. Вона може бути скорочена, наприклад, через токсичні ефекти. Успіх лікування залежить не лише від тривалості терапії.

Деякі пацієнти отримували мітоксантрон довший час, при цьому кумулятивні дози перевищували 100 мг/м2. Однак звичайно кумулятивну дозу 100 мг/м2 поверхні тіла перевищувати не слід. Рішення про доцільність терапії впродовж більше 2 років має прийматися індивідуально в кожному випадку.

Діти і підлітки

Оскільки досвід терапії мітоксантроном дитячого лейкозу обмежений, загальні рекомендації щодо доз і схем лікування дітей ще не розроблені.

Спосіб застосування

Препарат призначений лише для внутрішньовенного застосування.

Перед застосуванням Мітоксантрон “Ебеве” повинен бути розведений щонайменше 50 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози. Розведений розчин мітоксантрону вводять протягом не менше 3 хвилин у струмінь вільної внутрішньовенної інфузії одного із зазначених вище розчинів.

Мітоксантрон “Ебеве” не слід змішувати з іншими лікарськими засобами в одному розчині для інфузій.

У разі екстравазації введення слід негайно припинити і продовжити його в іншу вену.

Враховуючи відсутність шкірно-наривної дії мітоксантрону, ризик тяжких місцевих реакцій при випадковому паравенозному введенні незначний.

Інструкції медичному персоналу

При маніпуляціях з Мітоксантроном “Ебеве” слід додержуватися правил роботи з цитостатиками.

При відборі препарату флакон слід тримати вертикально пробкою догори, щоб запобігти збиранню крапель мітоксантрону в пробці (це потенційно може спричинити розпилення розчину). Дозволяється лише одноразовий відбір препарату з флакону.

При роботі з Мітоксантроном “Ебеве", як і з іншими цитотоксичними речовинами, слід бути обережним і користуватися захисними рукавичками, масками та комбінезонами.

Необхідно уникати потрапляння розчинів мітоксантрону на шкіру, слизові оболонки або в очі. Якщо це все ж сталося, уражене місце промивають великою кількістю води.

Вагітні не повинні працювати з Мітоксантроном “Ебеве".

Рекомендується нижченаведена процедура очищення поверхонь у разі потрапляння на них розчинів мітоксантрону.

Готують 50% водний розчин свіжого концентрованого хлорного вапна (з вмістом активного хлору приблизно 10-13%). Можна використовувати патентовані засоби будь-яких відомих виробників, що містять гіпохлорит натрію або кальцію. Розчином хлорного вапна змочують шматок тканини, що абсорбує вологу, і накладають його на забруднену ділянку. Розлитий розчин мітоксантрону можна вважати дезактивованим після повного зникнення блакитного забарвлення. Тканину, змочену хлорним вапном, прибирають і завертають у суху тканину. Ділянку промивають водою і протирають сухою тканиною. Ці маніпуляції слід виконувати у захисних рукавичках, масках і комбінезонах.

Всі речі, що перебували у контакті з розчином мітоксантрону (шприци, голки, тканина тощо), слід вважати токсичними відходами. Рекомендується знищувати такі відходи шляхом спалення.

Побічна дія.

 

Побічні ефекти з боку системи кровотворення і лімфатичної системи

Дуже поширені (>10%). Транзиторна лейкопенія зі зниженням кількості лейкоцитів до найнижчого рівня через 10-13 діб після введення мітоксантрону (тяжка лейкопенія у 6% пацієнтів), тромбоцитопенія (тяжка тромбоцитопенія в 1% пацієнтів).

Поширені (>1% – <10%). Анемія.

Поодинокі (>0,01% – <0,1%). Вторинні злоякісні захворювання (гострий лейкоз).

Дозолімітуючим фактором при терапії мітоксантроном є пригнічення функції кісткового мозку. Найбільш виражена і тривала мієлосупресія спостерігається у пацієнтів, які раніше отримували хіміо- або променеву терапію.

Терапія інгібіторами топоізомерази II, зокрема мітоксантроном, у поєднанні з іншими протипухлинними препаратами і/або променевою терапією асоціюється зі зростанням ризику розвитку гострого мієлоїдного лейкозу або мієлодиспластичного синдрому.

Побічні ефекти з боку нервової системи

Поширені (>1% – <10%). Неспецифічні небажані побічні ефекти неврологічного характеру, зокрема сонливість, неврит, сплутаність свідомості, конвульсії, збудження, незначна парестезія.

Побічні ефекти з боку системи зору

Окремі випадки (<0,01%). Оборотне блакитне забарвлення склери, кон’юнктивіт.

Побічні ефекти з боку серцевої системи

Поширені (>1% – <10%). Асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка і транзиторні зміни ЕКГ при тривалому лікуванні. Аритмія.

Непоширені (>0,1% – <1%). Серцева недостатність після тривалого лікування (у 2,6% пацієнтів, які отримали кумулятивну дозу мітоксантрону 140 мг/м2 поверхні тіла).

Необхідно контролювати функцію серця хворих, які отримали кумулятивні дози мітоксантрону понад 160 мг/м2 поверхні тіла.

Ризик ураження серця вищий у пацієнтів, які раніше лікувалися антрациклінами або іншими кардіотоксичними онколітичними препаратами, отримували променеву терапію на медіастинальну ділянку або мали кардіологічні захворювання в анамнезі. Зафіксовані випадки кардіоміопатії і анафілактичних/анафілактоїдних реакцій (зокрема, анафілактичного шоку).

Побічні ефекти з боку респіраторної системи і органів середостіння

Поширені (>1% – <10%). Риніт.

Непоширені (>0,1% – <1%). Задишка.

Побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту

Дуже поширені (>10%). Слабка нудота і блювання приблизно у половини пацієнтів (тяжкі нудота і блювання в 1% хворих), стоматит, діарея, біль у ділянці шлунка, анорексія, запор, запалення слизових оболонок, зміни смакових відчуттів.

Непоширені (>0,1% – <1%). Шлунково-кишкові кровотечі.

Побічні ефекти з боку гепатобіліарної системи

Непоширені (>0,1% – <1%). Підвищення рівнів печінкових ферментів.

Побічні ефекти з боку шкіри та підшкірних тканин

Дуже поширені (>10%). Алопеція I-II ступеня приблизно у половини пацієнтів (тяжка алопеція відмічається рідко).

Непоширені (>0,1% – <1%). Транзиторні зміни забарвлення шкіри.

Поодинокі (>0,01% – <0,1%). Некроз у разі екстравазації. Флебіт.

Висипання, оніхолізис, блакитне забарвлення шкіри та нігтів, дистрофія нігтів.

Побічні ефекти з боку ниркової і сечовидільної систем

Поширені (>1% – <10%). Зміни забарвлення сечі протягом 24 годин після введення препарату.

Непоширені (>0,1% – <1%). Підвищення рівня креатиніну в сироватці крові і вмісту азоту у плазмі.

Побічні ефекти з боку репродуктивної системи і молочних залоз

Поширені (>1% – <10%). Аменорея.

Побічні ефекти загального характеру і місцеві реакції

Непоширені (>0,1% – <1%). Алергічні реакції (наприклад екзантема, задишка, гіпотензія), слабкість, пропасниця.

Окремі випадки (<0,01%). Анафілактичний шок.

Як при монотерапії мітоксантроном, так і при комбінованій терапії відмічались окремі випадки синдрому лізису пухлини (який характеризується гіперурикемією, гіперкаліємією, гіперфосфатемією і гіпокальціємією).

У разі екстравазації в місці введення можуть спостерігатися еритема, набряк, біль, жар і/або блакитне забарвлення шкіри. Екстравазація може спричинити некроз тканин, який потребує хірургічного оброблення ураженої ділянки і трансплантації шкіри. В місцях інфузій також часом розвивається флебіт.

У хворих на лейкоз профіль побічних ефектів у цілому схожий на вищезазначений, хоча частота і тяжкість побічних ефектів (зокрема стоматиту і запалень слизових оболонок) вищі.

Протипоказання.

 

Виражене пригнічення функції кісткового мозку.

Гіперчутливість до мітоксантрону або інших компонентів препарату.

Лактація.

Вагітність (див. “Вагітність і лактація").

Забороняється вводити мітоксантрон інтратекально.

Забороняється вводити мітоксантрон внутрішньоартеріально.

Передозування.

 

Залежно від дози і фізичного стану пацієнта можуть відмічатися токсичні ураження системи кровотворення, шлунково-кишкового тракту, печінки і нирок.

Були зафіксовані поодинокі летальні випадки внаслідок тяжкої лейкопенії із супутніми інфекціями при ненавмисному разовому введенні мітоксантрону в дозах, що перевищували рекомендовані більш ніж у 10 разів.

Специфічного антидоту мітоксантрону не існує.

У разі передозування пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. Лікування –симптоматичне і підтримуюче.

Мітоксантрон екстенсивно зв’язується з тканинами, тому малоймовірно, що перитонеальний діаліз або гемодіаліз можуть допомогти у разі передозування.

 

Особливості застосування.

 

Мітоксантрон “Ебеве” є цитотоксичним препаратом і лікування ним має здійснюватися під наглядом лікаря-онколога за наявності засобів для клінічного і лабораторного моніторингу стану пацієнта під час і після лікування.

При маніпуляціях з мітоксантроном слід бути обережним і додержуватися правил роботи з цитостатиками.

У процесі лікування необхідний регулярний моніторинг головних клінічних, гематологічних і біохімічних показників. Кількість формених елементів крові необхідно визначати декілька разів протягом курсу лікування. Залежно від цих показників відповідним чином коригують дози препарату.

Мітоксантрон слід з обережністю призначати пацієнтам з пригніченням функції кісткового мозку або з поганим загальним станом. У таких випадках рекомендується частіше визначати кількість формених елементів крові і звертати особливу увагу на кількість нейтрофілів. Мієлосупресія може бути більш тяжкою і тривалою у пацієнтів, які раніше отримували хіміо- або променеву терапію, а також у виснажених хворих.

Були відмічені випадки функціональних змін з боку серця, зокрема розвиток хронічної серцевої недостатності і зменшення фракції викиду лівого шлуночка. Більшість побічних ефектів кардіологічного характеру відмічається у хворих, які раніше лікувалися антрациклінами, отримували медіастинальну/торакальну променеву терапію або в яких були кардіологічні захворювання в анамнезі. Пацієнтам цих категорій рекомендується призначати мітоксантрон у повній дозі згідно з типовою схемою, однак у таких випадках лікар повинен бути особливо уважним і проводити ретельні регулярні кардіологічні обстеження від самого початку лікування. Особлива обережність необхідна при лікуванні хворих, які раніше отримали максимальні кумулятивні дози антрациклінів (наприклад доксорубіцину або даунорубіцину).

Оскільки досвід тривалого лікування мітоксантроном обмежений, кардіологічні обстеження рекомендується також проводити і при лікуванні пацієнтів без певних факторів ризику, якщо кумулятивна доза мітоксантрону перевищує 160 мг/м2 поверхні тіла.

Ретельний моніторинг рекомендується при лікуванні пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, набряками, асцитами або плевральним випотом.

Обережність необхідна при лікуванні пацієнтів із захворюваннями печінки.

1 флакон Мітоксантрону “Ебеве” 10 мг/5 мл містить 0,739 ммоль натрію.

1 флакон Мітоксантрону “Ебеве” 20 мг/10 мл містить 1,478 ммоль натрію.

Це слід враховувати при лікуванні пацієнтів, які перебувають на контрольованій гіпонатрієвій дієті.

Мітоксантрон може забарвлювати сечу у блакитно-зелений колір майже 24 години після введення. Пацієнтів слід заздалегідь попереджати про це явище.

У поодиноких випадках шкіра та нігті можуть набувати блакитнуватого забарвлення. Дуже рідко спостерігається оборотне блакитне забарвлення склери.

При лікуванні мітоксантроном лейкозу може мати місце гіперурикемія внаслідок швидкого лізису клітин пухлин. Для запобігання цьому явищу слід регулярно контролювати рівень сечової кислоти у сироватці крові і призначати препарати для зниження концентрації сечової кислоти ще до початку протилейкозної терапії.

Системні інфекції повинні бути проліковані безпосередньо перед або в процесі терапії мітоксантроном.

Відомості про введення мітоксантрону іншими шляхами, окрім внутрішньовенного, відсутні. Невідомо, чи безпечно вводити мітоксантрон інтратекально.

Імунізація в період лікування мітоксантроном може бути неефективною. Слід уникати імунізації живими вірусними вакцинами.

Особливості застосування при лікуванні хворих з розсіяним склерозом

Терапія мітоксантроном має здійснюватися лише під наглядом фахівця з лікування розсіяного склерозу.

Оскільки мітоксантрон може негативно впливати на функцію серця, перед початком терапії і при появі симптомів серцевої недостатності в процесі терапії проводять виміри фракції викиду лівого шлуночка (за допомогою ехокардіографії або ізотопного сканування). Пацієнтам зі зменшеною фракцією викиду (< 50% від нормального показника) мітоксантрон, як правило, не призначається.

Пацієнти, які отримали загальну кумулятивну дозу мітоксантрону 100 мг/м2, повинні проходити повне кардіологічне обстеження (з виміром фракції викиду лівого шлуночка) до початку терапії. Пацієнтам, які отримали загальну кумулятивну дозу 140 мг/м2, мітоксантрон призначати не слід.

Перед початком лікування і в процесі терапії, особливо при появі ознак розвитку інфекцій, необхідно робити повні аналізи крові (з визначенням кількості тромбоцитів). Перед кожним введенням мітоксантрону також необхідно визначати рівні печінкових ферментів у сироватці крові.

При наявності у пацієнта з розсіяним склерозом порушень функції печінки призначати мітоксантрон не рекомендується. Кліренс мітоксантрону у таких хворих знижений, однак схема корекції доз для таких випадків ще не розроблена.

Лікування мітоксантроном може спричинити зниження кількості сперматозоїдів і якості сперми у пацієнтів чоловіків.

Вагітність і лактація

Відповідні добре контрольовані дослідження на вагітних жінках не проводилися. Доклінічні дослідження виявили ознаки репродуктивної токсичності, мутагенності і канцерогенності мітоксантрону, тобто він може становити потенційну загрозу для людини. Дослідження на тваринах були недостатніми, тому ризик тератогенних ефектів оцінити неможливо. Мітоксантрон не слід призначати вагітним, особливо в перший триместр вагітності. Якщо терапія мітоксантроном проводиться в період вагітності або якщо пацієнтка вагітніє під час терапії мітоксантроном, її слід попереджати щодо можливої шкоди для плоду.

Для запобігання вагітності жінки репродуктивного віку і їх партнери повинні користуватися надійними контрацептивними засобами впродовж терапії мітоксантроном і щонайменше протягом 6 місяців після її закінчення.

Мітоксантрон екскретується з материнським молоком. Він був виявлений у молоці в значній концентрації (18 нг/мл) через 28 діб після останнього введення препарату. Оскільки мітоксантрон потенційно може спричинювати серйозні небажані реакції у немовлят, годування груддю треба припинити до початку терапії.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами

Через певні небажані побічні ефекти мітоксантрон може негативно впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

 

При застосуванні мітоксантрону у поєднанні з іншими лікарськими засобами, що пригнічують функцію кісткового мозку, мієлотоксичність мітоксантрону і/або інших препаратів може посилюватися.

При комбінованому застосуванні мітоксантрону та інших потенційно кардіотоксичних лікарських засобів (наприклад інших антрациклінів) ризик кардіотоксичних ефектів зростає.

Терапія інгібіторами топоізомерази II, зокрема мітоксантроном, у поєднанні з іншими протипухлинними препаратами і/або променевою терапією асоціюється зі зростанням ризику розвитку гострого мієлоїдного лейкозу або мієлодиспластичного синдрому.

Імунізація в період лікування мітоксантроном може бути неефективною.

Несумісність

Мітоксантрон не дозволяється змішувати з гепарином в одному розчині для інфузій, оскільки при цьому може утворюватися осад. Мітоксантрон не слід змішувати з іншими лікарськими препаратами в одному розчині для інфузій.

Умови та термін зберігання.

 

Зберігати в упаковці виробника у захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°C. Не охолоджувати і не заморожувати.

Термін придатності препарату – 2 роки.

Термін придатності розведеного розчину для інфузій – 48 годин у разі зберігання при кімнатній температурі.

Після розведення розчин для інфузій є хімічно й фізично стабільним протягом 48 годин у разі зберігання при кімнатній температурі. З мікробіологічної точки зору, розведений розчин слід використовувати негайно. Якщо розчин для інфузій не використовується відразу ж, за терміном і умовами його зберігання повинна стежити відповідальна особа. З мікробіологічної точки зору, період зберігання розчину для інфузій при кімнатній температурі звичайно не повинен перевищувати 48 годин, якщо тільки він не готувався у контрольованих і валідованих асептичних умовах.